|
Слухання радіостанцій
на коротких хвилях порівняно з ДХ/СХ - діапазонами одночасно має
і деякі переваги, і дуже вагомі недоліки.
До переваг відносяться значно більша
дальність приймання і менші перешкоди природного, побутового і індустріального
походження. Дальність приймання теоретично необмежена в масштабах
нашої планети, але практично залежить від багатьох факторів: сезону,
часу, активності Сонця, вибраної частоти, потужності передавача.
Реально відстань задовільного прийому може бути від кількох сотень
до кількох тисяч км.
Недоліки, мабуть, добре
відомі усім, хто пробував слухати короткі хвилі: це часті завмирання
сигналу (до речі, на середніх хвилях завмирання - в народі їх називають
"плаванням" станції - спостерігаються також, хоча вони
й не такі часті), значно більші труднощі при знаходженні потрібної
станції через незрівняно більший загальний частотний діапазон коротких
хвиль і часті зміни станцією робочих частот, більші взаємні перешкоди
між станціями не тільки на їх основній, робочій частоті, а й від
сусідніх станцій. Для допитливих розглянемо трохи докладніше ці
недоліки та чи можна з ними боротись.
Отже, далі як за 50-100 км від передавача
сигнали на коротких хвилях розповсюджуються лише за рахунок віддзеркалення
від іонізованих шарів атмосфери - іоносфери. Завмирання сигналу
виникає через нестійкість шару іоносфери з часом, а також через
багатошляховий характер проходження сигналу від станції до приймача,
де різні за проходженням сигнали то складаються, то віднімаються.
В побутових умовах з таким недоліком практично не можна боротись,
окрім зменшення неприємного ефекту за рахунок більшої чутливості
приймача і якіснішої роботи його автоматичної системи регулювання
чутливості (АРЧ) і звуження полоси пропускання фільтрів проміжної
частоти приймача, якщо, звичайно, така функція в ньому є. Остання
процедура особливо важлива, коли сусідня станція "дошкуляє"
станції, яка приймає, тобто, як кажуть, "напливає" на
останню під час її завмирання (не плутайте "плавання"
сили сигналу з "плаванням" станції по частоті - звичайно
частоти станцій витримуються з дуже високою стабільністю, чого не
скажеш про приймачі). Як правило, кращий (більш вартісний) приймач
краще бореться з цими вадами.
Фактор якості приймача стосується
і полегшення налаштовування його на потрібну станцію в безмежному
"океані" короткохвильових частот. Насправді ж цей "океан"
з частотами від 2,3 до 26 мегагерців (скорочено пишеться МГц, а
англійською мовою - MHz) з усіма його сотнями станцій дуже легко
і швидко можна проскочити поворотом ручки налаштування якоїсь дешевої
"жовтої" цяцьки-магнітоли з лише двома піддіапазонами
хвиль. Але справа в тому, що як би ми не намагалися, а при такому
сплющеному, оглядовому діапазоні шириною з десяток мегагерців на
дешевій магнітолі чи приймачі практично дуже важко налаштуватись
на одну-єдину станцію з полосою займаних частот усього 10 кілогерців
(1 кГц в 1000 разів менший за 1 МГц) та забезпечити тривалу стабільність
частоти прийому. До того ж, більшість частотних каналів на коротких
хвилях займають не радіомовні станції, а різні службові та радіоаматорські
станції. Радіомовні ж станції згруповані в кількох піддіапазонах
("островах в океані"), які традиційно означаються числом
метрів відповідно до середньої довжини хвилі цього "острівця".
Довжина хвилі обчислюється дуже просто
- діленням числа 300 на частоту станції в МГц, або числа 300000
на частоту в кГц; при визначенні піддіапазону вичислена довжина
хвилі округляється до найменшого цілого значення) . Наприклад, середня
частота піддіапазону 9 МГц дорівнює приблизно 9650 кГц. Значить,
що вона відповідає довжині хвилі 300000/9650=31,09 м. Тобто, після
округлення маємо піддіапазон 31 м.
Нині на коротких хвилях є 14 таких
стандартних піддіапазонів хвиль: 11, 13, 15, 16, 19, 22, 25, 31,
41, 49, 60, 75, 90 і 120 м. Вичислена вами довжина хвилі станції
може бути трохи менша чи більша вказаних номінальних. Тоді її потрібно
округлити до ближчого із вказаних піддіапазонів.
Солідні радіостанції працюють одночасно
в кількох із перелічених діапазонів, враховуючи різноманітність
можливих варіантів проходження радіохвиль, які можуть змінюватись
день від дня і навіть час від часу. Тому радіослухачу можна порадити,
користуючись повним частотним розкладом роботи радіостанції, вибрати
частоту найбільш задовільного прийому на даний час, періодично перевіряючи
чутність на інших частотах і переходячи на кращу з них по чутності.
Загалом, зараз на оглядових шкалах
приймачів вказують як хвилі в метрах (особливо в приймачах вітчизняного
виробництва), так і частоти в МГц (MHz англійською мовою). На розтягнутих
для зручності налаштування шкалах більшості кишенькових приймачів,
звичайно, вказують частоти в МГц, на шкалах більш класних портативних
приймачів - в кГц, а у напівпрофесійних та професійних зв'язкових
приймачах - навіть в сотнях і десятках Гц. Тому для комфортного
налаштування на частоту станції радіослухачу бажано мати приймач
з розтягнутими піддіапазонами. Більш бажаним для слухання на коротких
хвилях, як, до речі, і на всіх інших діапазонах хвиль, є приймач
з цифровим електронним індикатором частоти станції в кГц чи в МГц,
хоча необхідну стабільність частоти прийому такий індикатор не забезпечує.
Таку стабільність забезпечують приймачі з синтезаторною схемою налаштування
на частоти станцій. Маючи такого типу приймач і частотний розклад
мовлення станції, ви легко налаштуєтесь у потрібний час на потрібну
частоту, але, на жаль, це ще не гарантує вам успіху в нормальному
прослуховуванні радіопрограми без деяких хитрощів.
Оскільки на коротких хвилях відстань
між сусідніми частотами станцій всього 5 кГц проти 9 кГц в діапазонах
ДХ/СХ, то стає зрозумілим, чому при слуханні на коротких хвилях
особливої важливості має питання боротьби із взаємними перешкодами
між такими сусідами. Щоб зрозуміти це, вам потрібно уявляти, що
в ефірі від кожної станції, окрім несучої моночастоти, присутні
дві так звані бокові (верхня USB і нижня LSB) модульовані звуком
смуги частот завширшки кожна до 4,5 кГц (це за нормою). Отже, верхня
бокова смуга однієї радіостанції збігається з нижньою боковою смугою
іншої станції, яка працює на 5 кГц вище, що повністю виключає можливість
розділення звукових сигналів у звичайному приймачі, і ми слухаємо
одну станцію разом із спотвореним звуком від другої, котрий часто
буває з такою ж або з більшою гучністю, що іноді не дозволяє хоч
якось прослухати бажану радіопрограму. Навіть дуже якісні фільтри
проміжної частоти в приймачі не спроможні допомогти в такій ситуації.
Інколи боротися з такими перешкодами
можна з приймачем, в якому є синхродетектор з роздільним прийманням
верхньої чи нижньої бокових смуг сигналів (USB, LSB) радіостанцій
з придавленою несучою або детектор для приймання сигналів радіостанцій
зовсім без несучої - режим SSB, який переважно використовується
радіолюбителями і деякими службовими станціями. Наприклад, якщо
станція, що перешкоджає, знаходиться вище по частоті, а нижче по
частоті перешкоди немає, то, настроюючись в режимі синхродетектора
чи SSB на нижню бокову смугу (LSB), часто можна майже повністю позбавитись
перешкод.
У пересічному приймачі при відбитті
несучих частот станції, що приймає, і сусідньої виникає інтерференція
(свист) з частотою 5 кГц, який дуже дошкуляє радіослухачу (особливо,
якщо це жінка). Майже повністю позбавляють від цього неприємного
свисту якісні фільтри про-міжної частоти приймача.
Отже для порятунку від усіх вищезазначених
неприємностей вам бажано мати приймач підвищеного класу, з синтезаторною
системою налаштування на станції, з синхро- та SSB-детекторами,
з якісними фільтрами проміжної частоти. Звичайно, такого типу приймачі
(наприклад, портативний SONY ICF-SW7600GR) коштують недешево, але,
як кажуть, "дорога ложка до обіду" і "ціль виправдовує
засоби". Якщо бажаєш більш-менш регулярно слухати короткохвильові
радіостанції міжнародного мовлення з усього світу, хоча й менш якісно,
ніж на FM, але незалежно від ненадійних місцевих ретрансляторів
і практично незалежно від географічного місця свого перебування
в Україні, - маєш вибирати засоби відповідної вартості.
Про типи короткохвильових антен можна
говорити багато, але краще всього про це написано в спеціальній
літературі і журналах - з малюнками, схемами конструкцій, параметрами.
Скажу лише, що для коротких хвиль потрібні менші за розміром антени,
ніж для довгих чи середніх хвиль, і що зовнішня антена завжди краща,
ніж телескопічна у приймачі чи кімнатна. Найрозповсюдженіший тип
зовнішньої антени, який я можу порадити, - це "довгий провід"
довжиною від кількох до 20-30 метрів, протягнутий якомога вище горизонтально
над землею із вертикальним зниженням до приймача або просто "похилим
променем" з уклоном уверх або вниз. Про те, що не можна перевантажувати
вхід приймача великою антеною і як робити, щоб цього не сталося,
а також про користь заземлення приймача, ви вже знаєте з попереднього
випуску "КУТОЧКА РАДІОСЛУХАЧА".
Бажаю Вам гарного
прийому!
Підготував
Олександр ЄГОРОВ
|
