|
"Сила радіо сьогодні
полягає в тому, що у коловороті шоу і смажених фактів воно залишається
собою, має свою інтелігентність, благородне обличчя і… не розмінюється".
Що доносять радіохвилі у наші домівки, серця, душі? Яку роль взагалі
відіграє радіо у житті людини? Канал духовного відродження "Радіо
"Культура": його сьогодення і перспективи. Про це розмова
з заступником директора мистецьких програм, ведучою і людиною, закоханою
у свою справу, Нелею Даниленко.
- Шановна пані Неле,
розкажіть трохи про себе і про радіо "Культура" в цілому.
- У новому форматі радіо
"Культура" працює вже майже п'ять років. Я тут трохи менше
- близько чотирьох - обіймаю посаду заступника директора мистецьких
програм.
- З цього і розпочинали?
- Ні. Починала я з ведучої
ранкової передачі "Знакова постать", куди запрошують провідних
діячів. Мета цієї програми - зробити ранок веселим. Є тема інтерактиву,
коли на обговорення ставиться якесь питання і люди телефонують до
студії, щоб висловити свою думку. Взагалі слухач Каналу - це ерудований
та інтелігентний слухач. Тому нам цікаво і сперечатися, і погоджуватися.
Це канал однодумців, його ще часто називають "Родинним радіо".
- Який основний напрямок
роботи Вашого радіо? Воно присвячене тільки культурі?
- Не тільки. У рамках
радіо "Культура" працює Канал духовного відродження. Тобто
наша мета - це якомога більше уваги приділяти духовності, її розвитку,
можливо, навіть її народженню. Але відроджуємо ми духовність на
базі музичних творів, літератури, науки. Тут ми говоримо про людину,
про людину мистецтва. Я до цього дуже тяжію. Колись взагалі вважала
їх святими і повага лишилася до сьогодні. Недарма кажуть, що одна
пісня може зробити набагато більше, ніж ціла армія чи політична
партія.
- Політика присутня
на Вашому радіо?
- Взагалі у нас її небагато.
Однак, коли суспільство дуже заполітизоване, заплющити очі і сказати,
що й слова не буде щодо цього питання, ми не можемо. Тому є така
передача, як "Політика і мораль", яку веде Лесь Танюк.
Є історичні програми. Під час Помаранчевої революції (я її ще називала
"Сонячною революцією"), коли народ піднявся обстоювати
своє право на пристойне життя, про це говорилося більше. Проте я
не вбачаю в тому політику, то було велике єднання великого народу.
Феномен, який досліджуватиметься ще дуже довго. Ми самі довели,
що варті кращого життя. Отоді в нас була присутня так звана політика
кожен день, але не зовсім політика, а швидше громадянські настрої.
- Як розвивалося радіо
"Культура"?
- Тим людям, які починали
творити радіо "Культура" (на превеликий жаль, я прийшла
пізніше) у перші дні, перші місяці було безперечно важко, але цікаво.
Все, чого досяг Канал духовного відродження, - завдяки нашому невтомному,
неспокійному, вибухаючому цікавими ідеями Леонтію Антоновичу Даценку,
котрий його заснував і багато років пропрацював на радіо. Це людина,
віддана своїй справі до кінця. Звичайно, радіо розвивається. Є безліч
нових ідей, цікавих задумів. Словом, попереду ще багато.
- А якимись здобутками
можете похвалитися?
- Нещодавно з'явилися
дві нові редакції: Інтернет-публікацій та позастудійних записів.
Відтепер ми плануємо розміщувати в Інтернеті всі наші програми,
щоб кожен міг почитати або прослухати їх у записі. Так само там
будуть анонси кращих передач і ведучих. Ще один новий проект - програма
у прямому ефірі під назвою "Радіо "Культура" представляє:
зустрічі на Печерську". Це творчі вечори відомих людей, які
вестимуться прямо з концертно-студійного комплексу. Я думаю, вони
набудуть величезної популярності, бо це живе спілкування. Слухачі
з усіх міст, навіть з-за кордону, можуть телефонувати і ставити
свої запитання. Дуже багато у цьому плані попрацювала Світлана Кононенко,
заступник директора мистецьких програм. Надалі редакція позастудійних
записів має великі плани, починаючи від висвітлення культурно-мистецьких
подій аж до проведення міжнародних фестивалів. Отакі наші перспективи.
- Чим найбільше пишається
радіо "Культура"?
- Людьми, які тут працюють…
Зарплати у нас дуже і дуже невисокі, а роботи, звичайно, багато.
Тому ті, яким це нецікаво, котрі не вміють робити або не хочуть,
довго не затримуються. Залишається лише той, хто свято вірить у
свою справу. Наш канал займає важливу нішу - він україномовний.
Ми говоримо українською, співаємо українською, показуємо, яке українське
прекрасне. Усі часи це відсувалося на задній план або знищувалося
фізично. Наш канал - це відродження імен забутих, свідомо або несвідомо.
Така його політика та позиція. В Україні надзвичайно багато прекрасних,
талановитих людей, на яких, власне, вона і тримається. Не на ковбасі,
не на матеріальних благах, а на вічних почуттях і духовності.
- Які якості, на Вашу
думку, мають бути притаманні радіожурналісту?
- Важко сказати…Обдарованість,
наполегливість і бажання бути цікавим повинне бути притаманне будь-якому
журналісту. Єдине, чим обов'язково має володіти радіожурналіст,
- це щирість. Радіо, як ніякий інший засіб масової інформації, показує
душу, оголює її. На телебаченні позаду є студія, є декорація, щось
мигає, якась цікава кофтинка на ведучій - це все відволікає. Десь
там можна трохи приховати свою непрофесійність. У газеті зробити
те важче, але все одно існують літредактори, коректори. На радіо
ж немає ні гриму, ні костюмів. Є лише твій голос, який передає почуття.
За багато років я переконалася, приховати нещирість - неможливо,
голос обов'язково це видасть. Коли сідаєш за мікрофон, мусиш бути
чесною і бажано (посміхається)… талановитою особистістю.
- Не секрет, що нині
Національне радіо слухають переважно старші люди. Як можна повернути
увагу молоді? Чи потрібні якісь зміни?
- Можливо, ці зміни
і варто започаткувати. Але справа у тому, що свого часу, на фоні
усієї "нерозберихи", коли нашій молоді почали давати сіре,
брутальне або низькопробне, і стверджувати, що це і є якісний продукт,
більшість у те повірила. Тому зараз, коли з'являється щось геніальне,
вона того не сприймає. Кажуть: як воно може бути хорошим? Це ж нафталін.
Не може Верді чи Лисенко бути нафталіном! Це світова класика. Згадала
слова Анатолія Кочерги: "Чому, власне, вважають, що ми окраїна
Європи. Ми - її центр. І сьогодні ще Європа повинна повчитися у
нас, як треба любити матір, як треба любити свою землю…" Ця
людина співає у найпрестижніших оперних театрах світу. Але завжди
вимагає, щоб на афішах було написано: "Анатолій Кочерга. Бас
з України". Нині відбулося якесь зміщення понять, цінностей.
Вєрку Сердючку обрали за всеєвропейського блазня. І ми маємо цим
пишатися? Безперечно, на радіо мають бути молодіжні гурти. Той же
"Тінь сонця" чи "Мандри", Олег Скрипка і решта.
Такі класні хлопці! Те, що молодь захоплюється роком, - це прекрасно.
На те вони і молоді, їм потрібно кудись дівати свою енергію (сміється).
Інша справа, якщо це паралельно перемежовується з наркотиками та
пияцтвом, де діти гроблять себе, - оце сумно. На радіо "Культура"
багато талановитої, творчої та допитливої молоді.
- Яким ви бачите українське
радіо майбутнього?
- Прекрасним радіо у
чудовій країні. Що значить майбутнього? Наскільки ми можемо зазирнути
вперед? Я бачу радіо, яке залишається вірним головному ідеалу -
правдивості і високому мистецтву. А за форматом? Зараз техніка крокує
далеко. Ми прикладаємо зі свого боку максимум зусиль, об якомога
швидше ставали на гідний рівень у технічному плані. Але в те, що
тут будуть працювати щирі і талановиті особистості - я свято вірю,
для яких поняття "людина" - не просто слово, а високий
ідеал.
- І наостанок, що б
Ви побажали читачам нашої газети?
- Я дуже люблю щотижневик
"Говорить і показує Україна" і дуже вдячна всім, хто там
працює. А читачам хотіла б побажати того, що, власне, й усім людям.
Того, що Вам і собі, - навчитися не втомлюватися любити цей світ
та все, що в ньому є. Зло породжує зло. Любов породжує любов. Зі
зла так само треба робити добро, бо більше його робити немає з чого.
Коли ми будемо мудрими і сильними, тоді все у нас буде добре.
Тетяна ВЕРЕМЧУК
|
