|
В Європі найвідомішим
прикладом public radio є Бі-Бі-Сі. В Україні продемонструвати перший
зразок громадського радіо обіцяє Олександр Кривенко - людина, чиє
професійне амплуа в журналістиці окреслити доволі важко. Багато
читачів пам'ятають його як редактора журналу "ПіК", а
дехто - ще газети "Post-Поступ". Він був продюсером телевізійних
новин "Вікна" і ТСН, прес-секретарем політичної опозиції,
активістом організації "Хартія-4" і навіть ведучим "Сніданку
з "1+1". І це не повний перелік його проектів за 12 років.
Що стоїть за сьогоднішнім - Громадським радіо, - ми й спробували
з'ясувати в самого, як він каже, конкістадора української журналістики.
- Перш за все, це буде
цікаве радіо. Цікаве для тих, хто втомився чути в ефірі лише пісеньки,
балаканину "для связки слов" чи реляції про дії влади
- як про покійника: або добре, або ніяк. У суспільстві, як на дріжджах,
бродить невтолений попит на якісну інформацію. А більшість друкованих
та електронних ЗМІ або задурюють цей голод, або викликають оскому.
- Це буде опозиційне
радіо?
- Хіба тією мірою, якою
опозиційним має бути журналіст, тобто апозиційним. Ми не маємо політичної
позиції, ми не підтримуємо ні червоних, ні білих. Ми гострі до всіх.
До всякої влади ставимося з позиції, яку у своїй книзі сформував
мій друг Льоня Капелюшний, журналіст ще тих, перевірених часом,
принципів: "Не вір, не бійся, не проси!" Але ми маємо
громадянську позицію. Вона в тому, що слухачі повинні отримувати
максимально повну та не скаламучену інформацію і про червоних, і
про білих, і про голубих із зеленими.
- В ефірі будуть
лише новини?
- Багато новин. А також
тематичні програми, переважно неполітичної тематики - "жіночі",
дитячі, медичні, для автомобілістів et cetera. Адже сподіваємося,
що нашими слухачами стануть люди всіх вікових категорій та соціальних
груп. І тут простір до творення - щонайширший. Ми дамо можливість
робити цікаві програми тим своїм колегам-журналістам, які з різних
причин зараз позбавлені цієї радості. Не поспішатиму хвалитись,
але в нашому ефірі слухач почує низку відомих імен і дуже знайомих
голосів. Бо найбільше буде прямого спілкування в ефірі - як з численними
гостями студії, героями дня чи наших програм, так і з самими слухачами.
Це не звичне "монологічне" мовлення, а спроба створити
своєрідний громадянський форум для слухачів, публічну трибуну для
спраглих відвертого спілкування. По суті, самі слухачі своєю реакцією
визначатимуть мовну сітку, спрямування програм, теми дискусій, їх
учасників.
- Чому в такому
форматі досі не працює жодна радіостанція?
- Бо це потребує серйозних
грошей, по-перше. А по-друге, для цього потрібна певна одержимість.
Адже значно легше затулити ефір музичкою.
- Звідки ж гроші
у вас?
- Від донорів. Концептуально
- те, що ми називаємо "громадським радіо", не може брати
кошти у політичних чи бізнесових інвесторів, а розраховувати на
фінансування з державного бюджету ще утопічніше, ніж очікувати,
коли своїми внесками у вигляді абонентної плати нас підіпруть слухачі.
Головним донором став Фонд "Відродження", який виділив
понад 180 тисяч доларів. Цього достатньо, аби придбати обладнання
та покрити численні витрати стартового періоду. Вистачить і на кілька
найближчих місяців. Розраховуємо, що тим часом до доброї справи
приєднаються інші небайдужі західні люди. Як це уже зробила делегація
Європейської Комісії.
- І що, так і
будете вічно проїдати гранти?
- Ні - мусить же в цій
країні щось змінитись! І коли ми міцно вибудуємо власний образ самостійного
у своїй поведінці, але популярного серед слухачів радіо, то зможемо
залучати вітчизняні гроші, скажімо - у вигляді спонсорування програм.
Важливо, щоб ці капітали вже не змогли розхитати філософію Громадського
радіо.
- З приводу
філософії - мовної цього разу. Доводилось чути легенди про те, як
Кривенко послідовно відмовлявся очолювати російськомовні газети.
Слід розуміти, що "Громадське радіо" буде тотально україномовне?
- Насправді я мрію почути
в ефірі цього радіо програми на ідиш, кримськотатарською, гагаузькою,
польською чи ромською. І щойно ми прийдемо в регіон компактного
проживання тієї чи іншої національної меншини, такі програми з'являтимуться.
Київ - регіон компактного проживання англомовної публіки, і власна
програма англійською мовою вийде (тьху-тьху!) вже 3 березня. А щодо
російської... То я її люблю і охоче послуговуюсь. Особливо останніми
роками. Пам'ятаєте, як Нєкрасов влучно визначив соціально-емоційне
підгрунтя побутування російської мови: "Не будь тебя, как не
впасть в отчаяние при виде того, что делается дома!" Буде російська
мова в нашому ефірі, буде! Бо є вона в громаді, а радіо ж - громадське.
- 3 березня вже
за тиждень. А ми розмовляємо в іншому офісі, навколо запаковане
обладнання...
- Буде у вас віра, як
зерня макове, - і почуєте ви це радіо вже 28 лютого на нижній частоті
радіо "Люкс" у Києві - 69,68 FM. І будемо ми мовити щодня
з 7-ї ранку до 7-ї вечора. А згодом - і цілодобово.
- А до чого тут
"Люкс"? Це тому, що Кривенко колись був серед його засновників
у Львові?
- Було й таке. І добрі
справи, як бачимо, окупаються. У "люксівців" залишилась
філософія громадського чину, відповідальності перед суспільством
і... одержимості. Звичайно, вони пускають "Громадське радіо"
на свою некомерційну частоту, але завважте: віддають, а не загрібають.
А скільки зусиль вони докладають до підготовки цього проекту! Без
"Люкса" все було б інакше. Але було б. І в інші регіони
ми підемо, спираючись на колег та однодумців на тамтешніх радіокомпаніях.
Бо власної частоти чи ліцензії "Громадське радіо" ще не
має. Подбаємо про це через кілька місяців.
- А все-таки,
досі дехто з киян, зокрема слухачі радіо "Континент",
могли пов'язувати ваше ім'я з радіо лише на підставі програми "ПіК"
- "Подерв'янський і Кривенко". Чи не замало досвіду?
- Досвід - не завжди
гарант успіху. Скажімо, у багатьох українських міністрів за плечима
роки перебування на посаді, а як це допомогло країні? Важливо зібрати
вмілу команду і, посіявши в ній фермент одержимості, зробити те,
чого досі не було. Останніми роками в країні з'явилася велика група
людей, які пройшли технічну й методологічну школу західного мовлення.
Багато таких, що прагнуть свіжого повітря, працюючи на державних
чи приватних радіостанціях. Їхні душі волають про потребу змін.
Так само, як і душі слухачів. Не зреагувати на це було б професійною
і громадянською зрадою.
Ігор СОЛДАТЕНКО
|
